Порядок надання та оплата відпусток

Предыдущая45678910111213141516171819Следующая

Мета: виробити вміння, навички щодо порядку надання та оплати відпусток

Форми навчання: індивідуальне виконання завдань

Метод навчання: пояснювально-ілюстративні

Форми і методи поточного контролю: письмове опитування

Актуалізація опорних знань

1. Поняття і види часу відпочинку

2. Залучення працівників до роботи у вихідні, святкові, неробочі дні.

3. Поняття і види відпусток

4. Порядок надання та оплата відпусток

Практичні завдання

Підчас навчальної практики студенти мають набути практичних навиків та вмінь щодо складання:

- Графіку про надання відпусток (погоджено і затверджено)

- Заяви про надання відпустки (всіх видів відпусток)

- Наказу про надання відпусток (всіх видів)

- Наказу про поділ відпустки на частини;

- Наказу про відкликання з відпустки;

- Вирішити ситуаційні вправи;

- Виконати тестові завдання ( підготувати тести );

- Підготувати схеми, таблиці до теми «Час відпочинку (відпустки)»;

- Дати відповіді на запитання, підготовлені викладачем.

Методичні вказівки

Приступаючи до вивчення теми "Робочий час і час від­починку", студентам передусім потрібно звернути увагу на чітке і правильне визначення правових понять робочого часу і часу відпочинку.

Робочий час — це встановлений законодавством відрі­зок календарного часу, протягом якого працівник відповід­но до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи або умов трудового договору повинен знаходитися на своєму робочому місці і виконувати свої трудові обов'язки.

У статті 45 Конституції України, яка закріплює право на відпочинок, передбачено, що це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачу­ваної щорічної відпустки, встановленням максимальної тривалості робочого часу, скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості ро­боти в нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Згідно із ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Студентам необхідно детально зупинитися на нормах і видах робочого часу. Необхідно мати на увазі, що нормою робочого часу є встановлена законом для працівника тривалість його робочого часу за певний календарний пе­ріод — день, тиждень, місяць.

Чинним законодавством встановлені три види робочо­го часу: нормальна тривалість, скорочена та неповна. Сту­дентам необхідно вивчити ст. 50, 51, 56 КЗпП України.



Важливе значення має питання про режим і види облі­ку робочого часу. Законодавством передбачається можли­вість встановлення різного режиму, до якого відноситься структура робочого тижня, початок і кінець робочого дня, встановлення неповного робочого часу, а також графіки змінності, гнучкі графіки робіт, вахтовий метод робіт та ін. На основі учбової літератури і чинного законодавства не­обхідно дати правильну характеристику існуючим режимам робочого часу, звернувши увагу на коло осіб, відносно яких може встановлюватися режим, специфіку виробничих умов, що викликають необхідність застосування того чи ін­шого режиму.

Згідно з чинним законодавством застосовуються в ос­новному два види обліку робочого часу — поденний і підсумковий. Студенти повинні розібратися в порядку підрахунку відпрацьованого часу при кожному з цих видів обліку.

Розглядаючи питання про надурочні роботи, студенти мають використати ст. 62, 64, 65 КЗпП України. Потрібно звернути увагу на те, що надурочні роботи можуть прова­дитися лише з дозволу профспілкового комітету підприєм­ства, установи, організації. Забороняється залучати до на­дурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають дітей ві­ком до трьох років; осіб, молодше вісімнадцяти років; працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і професіонально-технічних училищах без відриву від ви­робництва, в дні занять.

Законодавством можуть бути передбачені також інші категорії працівників, яких забороняється залучати до над­урочних робіт.

Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, можуть залучатись до надуроч­них робіт лише за їхньою згодою, а інваліди, крім того, — за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Від надурочної роботи необхідно відрізняти ненормований робочий день. Згідно із п. 1 Рекомендацій про поря­док надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер пра­ці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 р. № 7, ненормований робочий день — це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі не­можливості нормування часу трудового процесу. У разі по­треби ця категорія працівників виконує роботу понад нор­мальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною).

Ненормований робочий день на підприємствах, в уста­новах, організаціях, незалежно від форми власності, може застосовуватись для керівників, спеціалістів і робітників у таких випадках:

• коли праця не піддається точному обліку в часі;

• коли робочий час за характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості (сільське госпо­дарство);

• коли робочий час розподіляється на розсуд праців­ника.

На працівників з ненормованим робочим днем поши­рюється встановлений на підприємстві режим робочого ча­су. У зв'язку з цим власник або уповноважений ним орган не має права систематично залучати працівників, які пра­цюють за таким режимом, до роботи понад встановлену тривалість робочого часу.

Як компенсація за виконаний обсяг робіт, ступінь на­пруженості, складність і самостійність у роботі, необхід­ність періодичного виконання службових завдань понад встановлену тривалість робочого часу надається додаткова відпустка до 7 календарних днів.

Список професій і посад, на яких може застосовувати­ся ненормований робочий день, визначається колектив­ним договором.

При вивченні питань про час відпочинку необхідно пе­редусім звернути увагу на його поняття і види, що передба­чено чинним законодавством і розкривається в літературі. Час відпочинку — це частина календарного періоду, протя­гом якої працівник згідно із законом повинен бути звільне­ний від виконання трудових обов'язків і яку він може ви­користати на свій розсуд для задоволення своїх інтересів і відновлення працездатності. Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку: перерви протягом робочого дня (зміни); щоденний відпочинок (міжзмінна перерва); вихідні дні (щотижневий відпочинок); святкові і неробочі дні; відпустки.

Студенти повинні детально зупинитися на кожному з видів часу відпочинку і підкріплювати свої відповіді поси­ланнями на відповідні статті КЗпП України.

При розгляді питання про відпустки студентам необхідно вивчити Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. Законом встановлені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

• основна відпустка (ст. 6 Закону);

• додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важ­кими умовами праці (ст. 7 Закону);

• додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 Закону);

• інші додаткові відпустки, передбачені законодав­ством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст. 13, 14 і 15 Закону);

3) творча відпустка (ст. 16 Закону);

4) соціальні відпустки:

• відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 За­кону);

• відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 Закону);

• додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (ст. 25, 26 Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою і трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Студенти повинні розглянути вказані види відпусток, використовуючи Закон України "Про відпустки" і підзаконні нормативні акти, перелік яких вказаний нижче, прийняті після Закону.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьова­ний робочий рік, який відлічується з дня укладення трудо­вого договору. Окремим категоріям працівників, вказаним у Законі, щорічна основна відпустка надається більшої тривалості.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим чи іншим упов­новаженим на представництво трудовим колективом орга­ном, і доводиться до відома всіх працівників.


5287970822192351.html
5288072973434039.html
    PR.RU™